Маршрут дводенний, автобусний. Сезонність квітень – листопад. Довжина маршруту 486 км.

Виїхавши зі Львова уже знайомим київським шосе, описаним у маршруті “Золота підкова”, минаючи Олесько, потрапляємо в с. Ясенів, де в урочищі “Монастирище” на хуторі Видюки було укріплене поселення XI—XIII ст. Можна припустити, що в давньоруські часи тут був оборонний монастир.

Першу зупинку робимо в Бродах, огляд яких слід почати з історико-краєзнавчого музею, одного з найкращих у Львівській області. Ознайомившись з експозицією музею і діорамою пізньосередньовічногоміста-фортеці, варто спочатку оглянути рештки цих фортифікацій. Нагадаємо, що з 1584 до 1629 р. Броди називалися Любич.

Місто перейменував Станіслав Жолкевський — від назви родинного гербу “Любич”. Однак ця назва не прижилася. У місті можна оглянути земляний оборонний вал XVII ст. згаданого міста-фортеці. Простежуються тут і два п’ятикутні бастіони (архітектор Андре дель Аква). Відомо, що в 1630—1635 рр. Броди були фортецею, збудованою за зразками нового голандського фортифікаційного мистецтва. Збереглися численні її описи.

Урочище “Заставки” у Бродах — місце давньоруського літописного міста. Є і мікротопонім “Острівчик” (частина міста), який свідчить, що тут були якісь фортифікації. На вул. Шкільній бачимо рештки замку з палацом XVI— XVIII ст. і каземати 1630 —1635 рр., збудовані за проектом архітектора Андре дель Аква. Замок цей існує з кінця XVI ст. Є тут ще оборонна  церква Пресвятої Богородиці з 1600 р,;

Троїцька церква і дзвіниця 1726 р.; церква св. Юрія XVI—XVIII ст.; оборонна синагога 1742 р.; оборонний костел 1662 р. Далі шлях пролягає через с. Радзивилів.

В XVII ст. у ньому були міські укріплення, однак під час подорожі по Україні Ульрих Вердум так описує містечко: “Фортифікації складаються із слабого занепалого земляного валу”. Він побував у Бродах 17 грудня 1671 р. Слідів фортифікації не збереглося.

У наступному селі Крупець Радзивилівського району (давня назва — Крупечеськ) на північний захід від села ліс перерізає величезний вал “Градки” — рештки укріплень міста-фортеці. А в самому селі добре збереглися земляні вали замку (біля церкви над ставком), описані тим же Ульріхом Вердумом, який побував тут 17 грудня 1671 р-: “3амок,збудований в чотирибік, має досить значні земляні вали і чотири дерев’яні вежі на рогах”. Тепер серед валів — селянська садиба.

Не доїжджаючи до села Тараканів,  звертаємо вправо до лісу, що на пагорбі.  Тут знаходиться форт Тараканів, або, як  його ще називають — Нова Дубнівська  фортеця (с. Тараканів Дубнівського району Рівненської області). Фортеця збудована напередодні Першої світової війни, відіграла певну роль і під час Другої світової війни. Розміщена над р. Іквою у мальовничій місцевості біля міжнародної автотраси Львів—Київ. Фортеця з численними тунелями переходами, сховищами, великими казармами, церквою, конюшнями та ін. могла розмістити великий військовий гарнізон, і, хоча збудована вона за останнім словом військового мистецтва початку XX ст., усе ж здатна зацікавити оглядача.

Форт—в аварійному стані, все позаростало кущами і деревами, наче в джунглях. Однак мури всередені ще міцні. Вклавши у фортецю відповіднікошти для реставрації, і можна пристосувати під туристський об’єкт. Тим паче, що поруч — міжнародна автотраса. Однак численні туристи мали б бути при огляді дуже обережними, аби не потрапити в глибокі колодязі-провалля у темних приміщеннях, збудованих на випадок здобуття ворогом фортеці.

Неподалік — м. Дубно, райцентр Рівненської обл. (у XVII ст. — Дубен). Город Дубно згадується у літописах під 1100 р. Він був розташований серед неприступних боліт над р. Іквою, де і досі збереглося городище. А з пізньосередньовічного міста-фортеці збереглися Луцькі ворота XV—XVI ст. Вражає своєю величчю замок князів Острозьких XV–X VIII ст.

Дубно відоме в минулому й іншими пам’ятками оборонного будівництва. Серед них — Хрестовоздвиженський оборонний монастир на Хрестовоздвиженському острові, Преображенський, або Спаський, чоловічий монастир на Преображенському острові, оборонний двір князя Заславського (1631 р.), оборонна синагога кінця XVI ст., монастир кармеліток 1630— 1686 рр. з келіями і костелом, Бернардинський монастир XVII ст. Цікавою пам’яткою є церква з 1630 р., що знаходиться неподалік монастиря. Після Дубна з Київського шосе звертаємо у напрямку містечка Мізоч. На південь від села Мирогоща Перша — на краю гористого плато в урочищі “Медуновагора” — можна оглянути давньоруське городище X—XIII ст. На захід від смт. Мізоч (уже 3долбунівського району) — між Замлинням і Водицею — на горі є рештки валів старого замку. Був тут і прекрасний парк, про який згадується у численних публікаціях. За Мізочем звертаємо з шосе на ґрунтову дорогу, щоб оглянути знаменитий Дерманський монастир, де посаду “справці” (управителя) монастиря у 1571 р. отримав відомий друкар Іван Федоров.

Мальовничу Дермань називали “королевою волинських сіл”. Тут у першій половині XV ст. засновано Троїцький монастир. На час приїзду Івана Федорова монастир був добре укріплений та озброєний, оточений високими мурами з численними бійницями для гармат. Велика кількість гаківницьмушкетів, рушниць, запаси пороху, куль та свинцю наповнювала арсенал, що містився у льохах та надбрамній вежі, до якої можна було потрапити лише через звідний міст,

Вежа, дещо перебудована у XIX ст., і досі нагадує про ті неспокійні часи. Оборонну міць мурів підсилювали частокіл і глибокий рів, заповнений водою. У сучасному вигляді архітектурний ансамбль складається з

Троїцької церкви, двоповерхового корпусу келій, криниці, господарських та житлових будинків, фрагментів оборонного муру і п’ятиярусної башти-дзвіниці.

Неподалік монастиря, на північ від села, стояв на пагорбі замок, який цілодобово охоронявся озброєним загоном, здатним у будь-яку хвилину відбити ворожу атаку. Споруда мала оборонні башти і звідний міст.

Ще на початку нашого століття історики писали, що від замку залишилися руїни, оточені валом і ровом; саме місце дерманці називали “Замчиськом”. Археологи стверджують, що пізньосередньовічна твердиня була збудована на давньоруському городищі. Весь цей комплекс разом з рештками замку зображений на рисунку А. Єжова з 1845 р. Щоправда, крім того, на західній окраїні села є ще городище XI— XIII ст.

З Дермані можна доїхати до Острога польовими сільськими дорогами або повернутися на добру дорогу і через с. Буща потрапити до с. НовомалинОстрозького району (старі назви в XIV—XV ст. — Глухні, Глухів, Глух, Глухи), де збереглися руїни замку XIV— XV ст. Цей величезний замокзбудував наприкінці XIV ст. князь Іван Скиргайло, давши йому назву Глухий. За іншими даними, його спорудив Свидригайло. Крім руїн замку, в лісі в урочищі “Городище” є давньоруське городище з валами і курганом.

Перед Острогом слід заїхати (біля дороги) у с. Межиріч. Тут поблизу села є давньоруське городище. А в селі, в цьому колишньому містечку-фортеці із замком, оборонними мурами і вежами добре зберігся ансамбль будівель Троїцького монастиря-фортеці XV— XVIII ст.: Троїцька церква XV ст., стіни і башта поч. XVII ст., піч XVII ст.

І, нарешті, кінцевий пункт першого дня маршруту — м. Острог, який під 1100 р. згадується в Іпатіївському літописі. Тут можна і переночувати, а наступного дня оглянути це старовинне місто. Острог, як і багато інших середньовічних міст, був точений мурами з вежами і брамами. Збереглися двібрами XVI ст. — Луцька і Татарська. У вежі Луцької брами міститься музей книги і друкарства. З інших пам’яток слід оглянути замок — резиденціюкнязя, в якому розміщено Острозький краєзнавчий музей (вул. Замкова гора, 5). До замкового комплексу XIV—XIX ст. входять: “Вежа Мурована” XIV ст.; Нова башта (кругла), кінець XVI ст., і Богоявленська церква, XV—XVI ст. 3 пам’яток оборонного будівництва у місті є ще Успенський костел XV— XIX ст. і надто спотворена пізнішими перебудовами оборонна синагога початку XVII ст.

Зворотний шлях на м. Кременець про ходить через Межиріч, далі попри р. Вілію, на межі двох областей — Рівненської і Хмельницької. У с. Кунів можна оглянути залишки Кунівського замку. Якщо дозволить час, варто трохи відхилитися від основної дороги і відвідати у с. Вілія будинок-музей, де жив письменник Микола Островський.

Переїхавши у Шумський район Тернопільщини, потрапляємо у с. Сураж (давнє містечко — Сурож), багате на пам’ятки старовини. Сураж був добре укріпленим містом-фортецею і ще наприкінці XVIII ст. відігравав значну роль як торговельний центр цього регіону, тут збереглися сліди земляних валів, а поблизу села — залишки давньоруського городища XI—XIII ст., де знайдено кольчугу, зброю та ювелірні прикраси. На одному з пагорбів височів замок  князів Острозьких. Був тут і Єзуїтський обороннийкостел з монастирем та наріжною вежею, збудованою на зразок бастіону.

У райцентрі Шумське Тернопільської області, який був колись давньоруським містом-фортецею з дерев’яним замком, збереглися лише земляні вали, що його оточували. На острові серед ставу — сліди замку. Преображенська церква 1637—1715 рр. була оборонною, збудована як костел для францисканського монастиря.

Велике враження справляє місто Кременець з рештками замку IX–XVIст. і Францисканським монастирем (тепер Миколаївський собор з келіями XVI—XVII ст.). У давнину в Кременці були ще й оборонний чоловічий православний монастир на г. Сичівка із Спаською церквою, про яку першу згадку маємо з 1563 р., і оборонний Хрестовоздвиженський монастир на “Чернечій горі”. Є згадка також і про Острог “Самоновський”. Тут слід згадати про те, що в першій чверті XIX ст. Кременець був найбільшим освітнім центром Волині. У1805 р. Єзуїтський колегіум перетворено у Вищу Волинську гімназію а 1819 р. — на ліцей, який прирівнювався доуніверситету. Ліцей проіснував до 1831 р., після чого багату бібліотеку і обладнану передано створеному у 1834 р. Київському університетові ім. Св. Володимира.

Наступна зупинка в смт. Почаєві Кременецького району Тернопільської області, Тут одразу ж привертає увагу Почаївська Лавра — комплекс будівель, які у XVI—XVII ст. були сильною фортецею. До складу комплексу входять: Успенський собор 1771—1783 рр., збудований за проектом архітектора Г. Гофмана (роботи виконувались під керівництвом Петра Полійовського) Троїцький собор 1906—1912 рр.» архітектор А. В. Щусєв; келії 1771—1780 рр., архієрейський будинок 1825 р.; дзвіниця 1861—1871 рр. і надбрамний корпус 1835 р. Крім лаври, у Почаєві можна оглянути шецеркву Всіх Святих 1773— 1775 рр. збудовану як кладовищну каплицю і Покровську церкву 1643 р.» перебудовану 1746 р.

На зворотній дорозі до Радзивилова є с. Підзамче, назва якого вказує, що десь близько цієї місцевості існував у минулому замок.

Повертаючись через Броди до Львова, можна відвідати селище Підкамінь Бродівського району Львівської області (віддаль від Бродів 25 км). Польовими дорогами від Почаєва до Підкаменя — 15 км, шосейною дорогою через Радзивилів, Броди — понад 60 км. В добру погоду можна спостерігати з Почаєва вежу Підкамінського костела.

В Підкамені — чудовий ансамбль Домініканського монастиря XVII— XVIII ст., який складається з Вознесенського костела 1612—1695 рр., келій XVII—XVIII ст., оборонних стін з воротами, дзвіницею і баштами XVIII ст. Крім цього, є ще в Підкамені каплиця Параскеви П’ятниці 1739—1741 рр., — цікава пам’ятка бароккової архітектури (архітектори А. Кастеллі і Ф. Каппоні). За переказами, цей монастир заснований в XIII ст., однак перша документальна згадка про нього датується 1464 р. У 1519 р. був знищений і спалену татарами. Існує версія, що його заснували монахи-домініканці, яких у 1234 р. вигнали  кияни. По дорозі вони нібито заснували  монастир у Підкамені, пізніше — у Львові Монастир мав багату бібліотеку і архів, які повністю згоріли під час Першої світової війни. На основі цього архіву відомий історик вірменського походження Садок

Баронч написав низку історичних праць, які після втрати даного архіву є тепер першоджерелом. До Львова вертаємо уже відомою нам дорогою.